Скриня впродовж віків відігравала важливу роль в житті і побуті української родини.
Вона займала вагоме місце в інтер’єрі житла, була показником доброту сім’ї, незмінним атрибутом весільного обряду. У скрині зберігали сувої полотна, вишиті і ткані рушники, предмети святкового одягу, прикраси, гроші, інші цінні речі. Скриня передавалась у спадок від покоління до покоління, зберігаючи пам'ять роду. Доктор історичних наук, професор Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка Олександ Федьков зазирнув до скрині своєї бабусі.
Далі текст автора.
"Українське селянство в хронологічному розрізі – тема, яка протягом другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. була й залишається однією з головних у вітчизняній історіографії. Попри те, що вчені послуговувалися різними методологіями, проблематика досліджень не вичерпується. І те, що сьогодні значна увага приділяється соціальній історії селянства – закономірний етап розвитку історичної науки. Нова соціальна історія, яка набула популярності в країнах Західної Європи та Північної Америки у другій половині ХХ ст., зараз використовується вітчизняними дослідниками для пізнання минулого українського селянства. Вона цілком узгоджується з іншими напрямами досліджень – історією ментальностей, історією повсякдення, мікроісторією тощо.
Які таємниці зберігають скрині бабусь, які покинули цей світ? У дитинстві завжди кортіло заглянути у цю дерев’яну, подекуди скріплену металом, «скарбницю». І ось я розбираю сімейний архів, який за своєю, лише їй відомою логікою, збирала баба Палагна. Залишаю осторонь акуратно складений святковий одяг і білизну та зосереджую увагу на документах, окремі з яких зв’язані нитками, а інші розміщені у папках для паперів на зав’язках. Вже перша година розгляду паперів наштовхує на думку : тут важлива колекція документів, яка дозволить написати історію повсякденного життя моєї сім’ї у час, коли я ще не народився. Найбільша частка документів датована 1950-ми рр. і вони містять важливу інформацію про життя селянської сім’ї у повоєнний період.
Мета цієї статті полягає в з’ясуванні складу та соціального становища сім’ї селянки с. Добровілля Ориниського району Кам’янець-Подільської області (сьогодні – Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) Пелагії Григорівни Федькової у 1950-ті рр.
Оскільки сімейний архів перебуває у стані впорядкування, то замість звичних для науковців посилань я покликатимусь у тексті на конкретні документи.
Пелагія Федькова, моя бабуся, була вдовою; її чоловік, Степан Федьков, разом із ще двома односельчанами та однофамільцями Іваном та Панасом загинули 29 квітня 1944 р., менше ніж через місяць після мобілізації в радянську армію, в с. Богородичин Коломийського району Станіславської (тепер – Івано-Франківської) області[1, с. 606]. Про склад сім’ї свідчать дві довідки, видані виконавчим комітетом Приворотської сільської ради депутатів трудящих Орининського району Кам’янець-Подільської області, одна з яких від 16 липня 1953 р. для подачі в «Орининський Народний Суд» і друга від 25 квітня 1955 р. для подачі в Орининський «райупомінзаг» (районний уповноважений міністерства заготівель). До складу сім’ї Федькової Палагії Григорівни, 1912 року народження (р. н.), входили її мати – Яковишена Настя Ониськівна, 1888 р. н., син – Федьков Микола Степанович, 1935 р. н. і дочка Федькова Соня Степанівна, 1942 р. н. Мати, Н. Яковишена, як засвідчує пенсійне посвідчення, з 1 грудня 1947 р. перебувала на пенсії, отримуючи сорок руб. грошової винагороди. У документі зазначалося, що вона має зв’язок із сільським господарством.
Діти П. Федькової були школярами. Микола навчався в Приворотській семирічній школі та, як засвідчує «Свідоцтво» про її закінчення від 18 червня 1950 р., отримував переважно оцінки «відмінно»; із п’ятнадцяти предметів лише знання з хімії, української, російської та іноземної мов оцінювалися на «добре». Проте він не відразу вступив до десятирічки, чому завадила грошова скрута (навчання в старших класах здійснювалося на платній основі). Лише в 1952/1953 навчальному році він продовжив здобувати освіту в Підпилип’янській середній школі, яку успішно закінчив у 1955 р. Донька Соня здобувала освіту спочатку в Добровільській початковій, а потім Приворотській семирічній школі. «Свідоцтво» про закінчення останньої засвідчило, що переважну більшість предметів вона засвоїла на «задовільно». Причини слабкої успішності С. Федькової полягали не у відсутності здібностей, а в тому, що більшу частину свого вільного часу вона приділяла допомозі матері. Обоє дітей П. Федькової відзначалися «зразковою» поведінкою.
Життя вдови військовослужбовця П. Федькової було важким. Згідно «пенсійного посвідчення сім’ї військовослужбовця» № 804 від 13 серпня 1949 р., виданого Орининським районним відділом соціального забезпечення, на неї та двох неповнолітніх дітей держава виділяла сімдесят два руб. утримання на місяць. Це були невеликі кошти, відтак П. Федькова працювала птахівницею спочатку у сільськогосподарській артілі «ім. 8 безезня» с. Добровілля, а після укрупнення – у колгоспі ім. Димитрова с. Привороття. Здається, у повоєнний час подібна ситуація була в багатьох селянських родинах, які втратили чоловіка (батька), проте сім’я Федькових мала додаткові несприятливі обставини.
П. Федькова народилася у бідній селянській родині з вродженою інвалідністю; в сімейному архіві зберігається вісім довідок «лікарсько-трудових експертних комісій» (ЛТЕК), що засвідчують це. Для прикладу, у довідці № 170039 від 19 серпня 1950 р., виданій Орининською ЛТЕК при районній поліклініці зазначалося, що вона визнається інвалідом другої групи з основним діагнозом «вроджений дефект лівої руки з наявністю різкої атрофії». Здавалося, з таким діагнозом робота птахівниці на колгоспній птахофермі протипоказана. У зазначених документах містився підпункт «трудова рекомендація», який рекомендував «умови та зразкові види праці». І справді, у трьох довідках зазначалося, що П. Федькова «працювати не може за станом здоров’я». В одному випадку члени ЛТЕК проявили уважність та емпатію до пацієнтки та зазначали, що «працювати не може за станом здоров’я, підлягає направленню на навчання (по якому профілю) та може бути пристосована до роботи» («Довідка серія Р № 170567» від 3.09.1951 р., видана ЛТЕК при поліклініці Ориниського районного шпиталю). Однак реалізувати рекомендацію комісії, на мій погляд, було вкрай складно з двох причин: по-перше, без головної працівниці сім’я не могла прожити; мати-пенсіонерка та двоє неповнолітніх дітей не змогли б хоч якось існувати; по-друге, П. Федькова була малограмотною, оскільки в дитинстві могла відвідувати лише деякий нетривалий час школу. Відтак, навіть при написанні власного прізвища вона допускала декілька помилок.
У чотирьох інших довідках зазначалося, що П. Федьковій рекомендується «легка фізична праця»; та тричі – «доглядати за птахами», «виконувати роботу… на птахофермі». Припускаю, що формальний підхід членів ЛТЕК зумовлювався також проханням П. Федькової, яка розуміла, що без додаткової роботи сім’я вестиме напівголодне існування. Очевидно, що вдова військовослужбовця, який загинув на полях Другої світової війни, мати двох неповнолітніх дітей, для їхнього утримання вимушена була важко працювати на птахофермі.
Зверну увагу на результати трудової діяльності П. Федькової, які неодноразово відзначалися. В сімейному архіві збереглися «Почесна грамота», якою правління колгоспу імені Димитрова і «первинна партійна організація» нагородили її «за виконання високих соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 40-річчя Великого жовтня» (6 листопада 1957 р.). Раніше, у 1955 р. «Грамотою» відзначили П. Федькову «виконком районної ради депутатів трудящих та районний комітет Комуністичної партії України» «за досягнуті успіхи в розвитку поголів’я громадської худоби та підвищення її продуктивності в 1955 році». Найвищою відзнакою птахівниці П. Федькової стала участь у «Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1956 року» та нагородження медаллю учасника цієї виставки, про що засвідчує посвідчення № 215872 від 1 серпня 1956 р. Проте участь була номінальною, оскільки за сімейних обставин вона не змогла поїхати до Москви.
Отже, документи сімейних архівів є цінними джерелами для вивчення соціальної історії. При їхньому аналізі доцільно скористатися сучасними методологічними підходами: нова соціальна історія, історія повсякдення, мікроісторія. Аналіз виявлених документів сім’ї Пелагії Григорівни Федькової засвідчує її соціальний склад і важке становище українського колгоспного селянства в Радянській Україні у 1950-ті рр.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Книга пам’яті України. Хмельницька область: історико-меморіальне багатотомне видання в 10 т. Т. 5 : Місто Кам’янець-Подільський, Кам’янець-Подільський район. Хмельницький : Поділля, 1995. 672 с."
Доктор історичних наук, професор Кам'янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка Олександ Федьков
