ОСВІТЯНИН-ПРАВНИК ВАСИЛЬ ДЕМЧЕНКО

Якщо ви володієте знаннями,

дайте іншим запалити від них свої світильники.

Т. Фуллер

Золотоніщина подарувала Україні й світу не один десяток відомих вчених. У цій славній когорті яскраво сяють імена Михайла Максимовича й Василя Ляскоронського, Олексія Баха й Олексія Баранникова, Михайла Ващенка-Захарченка й Івана Дзеверіна. Чільне місце в науковому бомонді Золотоніського краю посів і наш земляк Василь Григорович Демченко. Доктор права і заслужений професор Київського університету Св. Володимира та ще й засновник наукової династії – він заслужив право на нашу вдячну пам’ять.

До вершин

Майбутній учений прийшов у цей світ 17 (30) березня 1831 р., а його рідними пенатами стало село Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії. Зростав у багатодітній родині дрібнопомісного дворянина, а освітнім стартом для Василя стало домашнє навчання й Золотоніське повітове училище.

У 1844 р. він вступив до знаної своїми випускниками Ніжинської гімназії вищих наук (згодом юридичного ліцею князя Безбородька), став її кращим учнем і одним із небагатьох за результатами навчання в ній отримав золоту медаль. Завершивши гімназійну освіту, юнак у 1851 р. став студентом нещодавно створеного юридичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира. Тут він слухав лекції відомих професорів-правників: фундатора нової науки права й творця «енциклопедії законознавства» К. О. Неволіна, класика слов’янського права й декана факультету М. Д. Іванішева, відомого філософа права М. І. Пилянкевича та ін. Наш земляк відразу зарекомендував себе як один із найуспішніших студентів і вже через рік був переведений до категорії «казеннокоштних» (відтоді його навчання оплачувалося державою). Ще в статусі студента В. Демченко започаткував і власні дослідницькі студії, сфокусовані на проблемах цивільного права. Одна із його наукових праць уже тоді була відзначена найвищою нагородою університету – Золотою медаллю.

Отримавши в 1855 р. університетський диплом зі ступенем кандидата права, Василь близько року напрацьовував практичний досвід у межовому департаменті Сенату (столичний Санкт-Петербург). Невдовзі молодий правник повертається до своєї alma mater, куди його запросили для викладацької роботи на рідному факультеті. Поряд з цим продовжив наукові пошуки, які увінчалися захистом магістерської дисертації.

Важливою віхою в становленні В. Демченка як вченого й викладача стало його дворічне стажування в кращих вишах Західної Європи, зокрема, університетах Гейдельберга, Мюнхена, Берліна й Парижа.

Київський професор

Повернувшись до Києва в 1877 р., Василь Григорович успішно захистив дисертацію й отримав науковий ступінь доктора спадкового права. Невдовзі обійняв посаду ординарного професора кафедри цивільних й межових законів рідного університету. Він став автором кількох книг та десятків статей із цивільного права, у яких висловив доволі свіжі ідеї, а ще створив власну наукову школу, де було підготовлено десятки відомих вчених-правників.

Лекції В. Г. Демченка завжди відзначалися високим науковим рівнем та виразною практичною спрямованістю. Студенти глибоко поважали й любили професора не тільки за його фаховість, а й людяність. За словами його учня В. Чеважевського «Демченко був ґрунтовним, добре знаючим свою справу – милим і доброзичливим».

Про високий авторитет нашого земляка яскраво засвідчує його призначення в 1879 р. деканом юридичного факультету; цю посаду він обіймав майже 7 років. А ще був суддею університетського суду, заснував та очолив Київське юридичне товариство.

Багатогранна науково-педагогічна та організаторська діяльність невтомного наставника служителів Феміди знайшла й відповідне суспільно-державне пошанування. Його було нагороджено двома орденами Святого Станіслава (1-го і 2-го ступенів), двома – Святого Рівноапостольного князя Володимира (3-го і 4-го ст.), орденом Святої Анни (2-го ст.) й кількома медалями. До речі, Василь Григорович дослужився до 3-го класу (із 14) за «Табелем про ранги», маючи чин таємного радника (відповідав званню генерал-лейтенанта). На 1903 р. у всій Російській імперії налічувалося лише 553 особи, удостоєні такого визнання, а серед університетських професорів таких було хіба що кілька десятків.

До сказаного додамо й те, що Василь Григорович (на відміну від сучасних професорів) отримував доволі високу винагороду за свою працю. Зокрема, його річна зарплатня становила понад 4 тис. рублів (близько 333 руб. на місяць), що приблизно у 23 рази перевершувало заробіток індустріального робітника. Місячної зарплати тогочасного професора вистачило б на купівлю щонайменше тонни м’яса й 15 т хліба! Відтак, колишній деньгівчанин міг забезпечити своїй родині безбідне життя: повноцінне харчування, розкішну квартиру в центрі Києва, відпочинок на кращих курортах Європи, утримання прислуги, власний фаетон з кіньми тощо. До речі, й пенсія професорам виплачувалася в повному розмірі зарплати (а Василь Григорович продовжив свою викладацьку працю й після набуття статусу пенсіонера).

Професор В. Демченко упокоївся якраз у рік початку Першої світової війни (квітень 1914 р.), а вічний спочинок знайшов на одному із кладовищ Києва. На жаль, ім’я відомого вченого жодним чином не увічнено на Золотоніщині, зокрема й на його малій батьківщині – селі Деньги.

Василь Демченко став чи не найяскравішим репрезентантом родини з глибоким козацьким корінням, яка подарувала Україні ще кількох знаменитостей. Його брат Яків Григорович також здобув вищу юридичну освіту й 28 років служив мировим суддею в Чигирині, став відомим як невтомний збирач фольклорних перлів, талановитий публіцист і справжній генератор оригінальних ідей. Авторитетним учителем географії та природознавства Золотоніської чоловічої гімназії був Дмитро Григорович Демченко – автор популярних брошур з агрономії, член Золотоніської земської управи. Університетську освіту здобув і їхній брат Іван Григорович, який підтримував творчі зв’язки з поетесою Оленою Пчілкою (матір’ю Лесі Українки) й породичався із родиною Драгоманових.

Справу Василя Григоровича в царині правничої науки продовжив його син Григорій. Він здобув науковий ступінь доктора кримінального права й учене звання ординарного професора. До наукової еліти належав і внук Василя Демченка з таким же ім’ям. Василь Демченко-молодший став доктором математики, працював у Бєлградському університеті (Югославія) й Сорбонні (Париж).

Не менш знаменитими були й рідні племінники героя нашої оповіді. Сергій Павлович Шелухін (його мати Явдоха – сестра В. Демченка) став відомим правником і державотворцем. Ще один племінник – Всеволод Якович Демченко – талановитий київський інженер, успішний підприємець, депутат ІV Державної думи.

Григорій Голиш, директор НБ ім. М. Максимовича ЧНУ ім. Б. Хмельницького, голова Золотоніської районної організації НСКУ