Відьми
«Історія про бабу Ярину (яку називали відьмою)
В с. Петрівка-Перша, коли воно засновувалося ще в 20-ті рр. ХХ ст., приблизно 1924 р., тоді село належало до Братського району Одеської області – була така баба Мізецька Ярина Іванівна (як її називали – баба-бранка та баба-відьма). Вона руки, ноги, виправляла, лікувала дітей від різних хвороб (сухоти, пристріти, “чорна болєзнь” та ін.), зуби замовляла.
До неї за допомогою приїздили з різних сіл, люди в неї вірили й казали, що вона допомагає. Комуністи, тодішня офіційна влада, ставилася до цього нормально не ганяли. Були навіть випадки, коли самі комуністи приїздили до неї за допомогою. Люди ставилися до неї дуже гарно. За її допомогу несли їй сало, м’ясо, бо грошей не було. Була вона також бабою-бранкою (тобто приймала пологи).
Моєму чоловікові Колниболончуку Миколі Івановичу замовляла зуби. Розпалювала в печі вогонь і брала чересло, розпалювала його докрасна і тим череслом водила перед обличчям мого чоловіка, при цьому вона щось нашіптувала чи то молилася – невідомо. З того часі, на протязі 20-років у чоловіка не боліли зуби.
Був у тої баби Ярини чоловік невеличкий, а вона любила випити і як нап’ється б’є свого чоловіка, а він тікає.
Просили люди у тієї бабки також і за коров. Господарка доїла корову, наливала в сковорідку молока і ставила до печі, поближче до вогню. Коли те молоко закипало, у хату зазвичай прибігала та людина, що поробила корові (це робилось тоді, коли у корови зникло молоко, то люди звертались за допомогою до цієї відьми).
Але вона теж могла поробити так, щоб молоко від чужої корови перейшло до її корови. В таких випадках людина, у якої трапилося таке нещастя, мала шукати іншу відьму, щоб та відібрала молоко назад. Тобто, можна було йти за допомогою до відьми з іншого села, або просити помочі у відьми в нашому селі, а їх у нас було десь чотири.
Як люди визначали, що ці жінки є відьмами. Коли вони йшли до церкви і там батюшка рано казав: “Христос воскрес!” – то вони тоді хваталися за замки в церкві, про це кажуть люди, які особисто бачили.
Ще вона чарувала, тобто причаровувала чоловіків та жінок.
Дітей у неї не було, все уміння та знання не могла нікому передати і коли померла, то з неї якась смола йшла. Помирала вона близько дев’яти днів. А тоді люди порадили, щоб коло комина треба пробити стелю наскрізь. Тільки коли стелю пробили – вона і померла. Померла десь у 50-х роках».
Записано від: Колниболончук Наталії Дем’янівни, 1931 р. н. уродженки с. Петрівка-Перша
Записав: Стецюк А.С., студент 3-Г курсу історичного факультету.
«Одного разу у жінки погано почала доїтися корова. Коли хто-небудь заходив у хлів вона жахалася і не підпускала до себе нікого, навіть почала бити копитами об землю і наставляти роги на своїх хазяїв. Ця жінка пішла до ворожки і розповіла їй цю історію. Вона їй порадила стати з вилами біля хліву у повний місяць і щойно вона побачить тінь, треба було вдарити вилами по цій тіні, але коли вона побачила, що на дверях у хлів чиясь тінь, то вона так злякалася, що застигла з тими вилами і стояла до ранку, поки її не побачив її чоловік. А ця тінь, то була відьма, яка посилала порчу на корову».
Записано від: Коломієць Марії Миколаївни, 1930 р. н., с. Драбівці Золотоніського р-ну, Черкаської обл.
Записала: Коломієць Л., 1985 р. н.
«Одного разу молодий хлопець повертався додому з вечірки, ішов собі по вулиці, а вулиця спочатку ішла з гори, а потім під гору, тобто по середині був ярок. І ось доходячи до цього ярка із-ззаду занявчала кішка і кинулася йому на шию і вчепилася людськими нігтями йому в шию, але він почав тікати і щойно перебіг цей ярок, вона втекла. Існує легенда, що в цьому ярку хлопець покинув свою дівчину, а вона його так любила, що на місці впала і померла. А потім перетворилася на кішку і тепер кожному хлопцеві, який пройде вночі через цей ярок, вона кидається на шию».
Записано від: Коломієць Марії Миколаївни, 1930 р. н., с. Драбівці Золотоніського р-ну, Черкаської обл.
Записала: Коломієць Л., 1985 р. н.
«Близько 23 років тому, я мешкала в селі Драбівського р-ну Черкаської області, разом з батьками. Поряд з нами мешкала сусідка тітка Галина. Як на диво у неї усе завжди було до ладу: і город, і двір, і врожай найкращий, в усьому селі таких врожаїв не було. Чоловік її був роботящий, працював не покладаючи рук, а сама мало до чого торкалася.
І жінка вона була не сварлива, спокійна. Проте заздрісна була дуже. Варто було лишень трохи її зачепити, як траплялось щось погане. Наприклад, вона завжди приходила дивитися на нашу куплену худобу, нахвалювала її. Після цього худоба хворіла і гинула; мати змушена була ховати її від сусідки. В селі говорили, що тітка Галина була “погана на очі”.
Коли не сварились нею, чи розлютили, то обов’язково наступного дня відчували себе не добре, хворіли. Це тривало доти, доки сама вона переставала злитися. Після таких випадків намагалися не зачіпати її. Та старість брала своє, чи то була відповідь на її злі дії. Сусідка почала хворіти, слабшати і очевидно втрачала свої сили. Чоловік, який до того мало не на руках носив, почав без причин лупцювати. Говорили, що то чари її розвіювались, бо ще будучи молодою, вона його приворожила. Коли вона злягла, довго мучилась, але благаючи смерті ніяк не могла померти, ніби щось її не відпускало. І вона по черзі запрошувала членів нашої родини, довго про щось розмовляючи. Я ж її чомусь боялася. Та одного разу зайшла до хати. Те, що я побачила, було просто шокуючи. Гарна, статна до цього жінка перетворилася на скелет, обтягнений шкірою, за кілька тижнів вона просто висохла. Саме тоді почала зі мною говорити. Поворожила мені. Наступного дня знову запросила до себе, сказавши: “Хочеш я зроблю тебе щасливою; зроблю так, щоб удача була на твоєму боці. Ми багато чого не знаємо про цей світ. Ти дізнаєшся багато чого. Я навчу як зробити найкращий врожай, знаю молитви, які допоможуть не когось покарати, чи прив’язати до себе, знаю як зробити будь-кого вродливим. Ти зможеш передбачити, коли й куди йти не слід, чого не слід робити, до кого треба звертатись... “. Взявши мої руки, вона читала, щось схоже на молитви, проте молилась вона не Богові, а сонцю і вітру (як предки-язичники), при цьому схрещуючи мої пальці. Запрошуючи мене наступного дня, обіцяла показати книгу, де все це записано. І розповіла, що в дитинстві у них вдома ночував подорожній, який лишив їй цю книгу, сказавши, що вона має “дар”. Проте в назначений день я не з’явилася і свої знання вона очевидно передала своїй дочці. Проте разом з цим, вона передала і всі гріхи. І її діяльність відгукнулась на донці, яка стала інвалідом. Після смерті сусідки до сорока днів, щоночі (близько 12 год.) на воротах було видно яскраве світло, яке перетворювало обриси вікна, тоді, коли в її хаті було темно і на вулиці теж. І у тих, хто це бачив, одразу з’явилось почуття панічного страху, і людина, побачивши це, не могла зрушити з місця кілька хвилин. Потім вікно зникало. Говорили, що її душа не може покинути цей світ, бо на той світ її не пускають».
Записано від: Шумської В. П., 1970 р. н., м. Черкаси
Записала: Тимченко М. М., 1985 р. н.
«По дорозі вночі котилося колесо перед одним чоловіком, він його насадив на тин. На наступний день померла сусідка з простромленим боком».
Записано: с. Мочалище, Ніжинський район, Чернігівська область.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«На небо набігли хмари. Баба підійшла до груби і почала туди кидати хмиз, щось промовляючи. Хмари розійшлися і баба погнала корову пастися».
Записано: с. Сичівка Христинівський район, Черкаська область.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«На Паску відьми мають зайти у церкву першими, але виходять спиною до дверей, бо сяйво ікон пече їм у спину».
Записано: с. Сичівка Христинівський район, Черкаська область.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«Коли відьма помирає, у стелі пробивають діру. Там збираються чорти, щоб віднести ї душу».
Записано: с. Руська Поляна, Черкаський район, Черкаська область.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«На Паску два чоловіки з палицями охороняють вхід до церкви з двох боків, поки батюшка обходить церкву тричі. Це для того, що відьма не поставила свічку догори дрига».
Записано: с. Руська Поляна, Черкаський район, Черкаська область.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«У сім’ї буде сварка, якщо хтось навмисне присипле сіль на порозі, поки не змиєш водою. Людині, яка поробила треба кинути вслід сіль/мак, щоб уроки пішли за нею».
Записано від Литовко Вікторії Миколаївна 1970 р.н. с.Парафіївка Ічнянського р-ну Чернігівської обл.
Записав: Темченко А. І., 1968 р.н.
«Одному чоловікові (ім’я його оповідачка забула) довелося йти пізно ввечері до дому. Несподівано йому на плечі стрибнув чорний кіт і вчепився кигтями в шкіру. Хоч чоловік і злякався, але не розгубився і зумів його схопити за шкірку. Так він і приніс його до дому. А вдома, вбачаючи в цій пригоді щось “нечисте” вирішив провчити кота: відрубав йому кінчик лапи і відпустив.
На слідуючий день пішов він до сусідів у якійсь справі і побачив, що сусідка ходить з перебинтованою рукою. Він запитав її, що з нею трапилося. А вона неприязно та невесело відповіла, що поранилась. Чоловік зрозумів, що то вона була вчора тим котом. Він розповів про цю пригоду усім знайомим. Після чого стали всі балакати, що вона відьма».
Записано від: Нездолій Одарки Петрівни, 1929 р. н., с. Михайлівка Канівського району, Черкаської області.
Записала: Єфремова Світлана Сергіївна, 1984 р. н.
«Коли ми були маленькі, мені було 3 роки, а брату 7 років, у нас дуже важко захворіла мама. Їй тоді було 28 років, і лікарі не могли встановити діагнозу, аналізи були відмінні, але якась велика сила примушувала її скінчити життя самогубством. Коли батько йшов на роботу, наші сусіди не залишали маму без догляду і на хвилину. Мама 5 разів знаходилася на лікуванні в психіатричній лікарні. Але все безрезультатно. Батько куди тільки її не возив, об’їздили півсвіту. Мама за 21 рік трішки заспокоїлась, але вже не та, все одно її щось мучить.
Ось місяць тому до нас в двір закинули коробку, в якій знаходився жовтий кіт, загорнений в пелюшку. Одягнений в шапочку, як дитя. І з того дня все пішло, поїхало. Мама знову хоче накласти на себе руки, тато почав дуже багато вживати спиртного. Коли говорю з ним на світлу голову, прошу його кинути пити, він говорить, що хоче кинути, але його щось тягне до горілки. Мій брат зовсім пішов з дому, не хоче знати батьків. Йому 29 років, він ні разу не був одружений. Місяць тому я розлучилась з чоловіком. Його ніби підмінили. А тепер у мене і в брата дуже болять нирки, печінка у мами, крім того, утворилось п’ять виразкових ран. У батька – бронхіальна астма, а зараз почав задихатись зовсім. Одним словом, гине сім’я».
Розповіла: Пустовіт Марія Миколаївна, 1980 р. н.
Записала: Брусенцова Оксана Володимирівна, 1982 р. н., студентка 5 курсу історико-юридично-філософського факультету.
«Недавно нас спіткало велике горе. У мене померла мама 22 січня цього року. І на похоронах одна жінка сказала, що в неї була порча, їй було “пороблено” на смерть, і ще вона сказала, що на всю нашу сім’ю “пороблено”. Після смерті мами ми покликали батюшку, і він посвятив наш будинок і будинок нашої мами. Так, в день похорону вночі моя мама прийшла до мене і звала з собою. Я дуже злякалась, адже в мене двоє дітей, їх потрібно поставити на ноги. І ще мені мама сказала, щоб я береглась».
Розповіла: Скиба Тетяна Григорівна, 1958 р. н.
Записала: Бруснецова Оксана, 1982 р. н., студентка 5 курсу історико-юридично-філософського факультету
