Матеріали кущової комплексної етнографічної експедиції сіл: Медведівка, Новоселиця, Суботів Чигиринського району 14.04.1998 р.
Черкаський обласний краєзнавчий музей
Корнієнко Г.І. Темченко А.І.
Шапошник Параска Семенівна 1916 р.н.
Ш.П. – Воно зробили чи на день, чи на два раніше поминки. Ну, їхав чоловік волами чи коровами на підводі, а воно скік на воза, а він каже: “О, де ти взявся!”, “Е, а мені 40 день”. А він каже:”Та вже справили!”, “Нє, мені 40 день”. То це, вроді, як живий прийшов. Вони ж не зробили так, як треба на 40 день. А він, бач, показав, що я іду. Та ж, кажуть, душа. То ж одні кажуть, що тілько до 40 день, а другі кажуть до году.
Г.І. – Скільки душа живе у хаті?
Ш.П. – Будто-би 40 днів.
Г.І. – А по чому це видно, що вона тут перебуває?
Ш.П. – Ну, то кажуть пчолка літа у хаті, або муха де, як учепиться, то, бува, не одженеш.
Г.І. – То значить душа його?
Ш.П. – Да.
Г.І. – А що душі треба дати? Коливо у вас робили чи ні?
Ш.П. – Роблять.
Г.І. – А з чого?
Ш.П. – А з чого ж? Хліб мочать медом, і так три рази щоб узять.
Г.І. – А гарячі страви готують, щоб пара йшла? Це ж для душі чи ні?
Ш.П. – Тепер багато дуже готовлять. І ще коливо і узвар.
Ш.П. – Не доходя так горбик є і хата, а я боса. А я кажу, вдова померла у тій хаті. А я кажу, то я її бачила. Отак, стала на пів-горбику, та і машина ж їде, а попереді процесія йде, хрести і корогви. Домаха йде. Я ж дивлюся, а він (чоловік) сидить у кабіні біля шофера, він же мертвий, та тілько з кабіни отако головою показавсь мені, і поїхали. От багато, шо не правду кажуть? Я все-все понаперев’язувала і певчі, ну все ізробили.
Г.І.- Скажіть мені, що треба класти покійникові у труну? Обов’язково там, зміну білизни потрібно кластьи чи ні?
Ш.П. – Кладуть і простінь, і одіяла.
Г.І. – А було у вас так, що покійника перевдягали?
Ш.П. – Було таке. Ось тут, що я казала, Домаха. А в неї мати вмерла, не вмерла просто, а спеклась. Одягли сорочку, бо вже заміж пішла далеко.
Г.І. – То це обов’язково в якийсь день потрібно було перевдягати?
Ш.П. – В той день, чи 40 день, чи 9 день, найбільш – год.
Г.І. – Найбільше в год перевдягать?
Ш.П. – Да.
Г.І. – В 40 день лише 40 день справляли і все?
Ш.П. – Да. Вечеряють і обідають. Та ж три страви тільки, а на столі стільки лежить хліба і дочка весь хліб і роздала.
Г.І. – Треба роздать?
Ш.П. – Роздавали. Та то було все роздадуть де що...
Г.І. – Дівчата-покійниці, як їх одягали? Як неодружені дівчата?
Ш.П. – Представте собі, яі не знаю.
Г.І. – Лєнти одягали чи ні?
Ш.П. – Може, і лєнти. Ось розкажу сон. Тільки не в нас. Сестра приїхала та й розказувала, шо приснився там у п’ятім под’єзді (вона у третьому, сусідка), умер син у неї. Може, йому 10 день, може і менше. І їй син приснився: “Мамо, отака-то вулиця, такий дом, і шоб Ви пішли і номер дома даже був, і шоб Ви пішли і поклали увесь убор і хвату, і плаття, шо положено і той дом і все – там мертвяк є”. А воно ж якраз і вмерла дівчина, а вона є пішла. Та й пита, отак і отак. Чи ви розрішите, щоб я поклала. Кажуть, це ж таке. І вмер хлопець великий, і вона понесла і все поклала, всей убор для неї.
Т.А.. – Як лікували людей у вас?
Ш.П. – Лікар був. У нас у селі фельдшер був.
Т.А. – Людина може вилікувати, коли вона не п’є, не гуляє, не грішить?
Ш.П. – Да! Ходив до другої вісімнадцять год.
Т.А. – І став погано лікувать?
Ш.П. – Да.
Г.І – А було так, що жінки чимось чоловіка привертали?
Ш.П. – Не чула. Отут кума моя, як покинув її, та ще горбата була і четверо дітей, а він з армії прийшов, та став же ж ходить, трактористом робив. Вона у Харкові була, і він ізлигався. А вона, було, бєдна, підить і попід дерезою сидить і свічки у церкві крутила.
Т.А. – Крутила???
Ш.П. – Іскручувала.
Т.А.- Вона скручувала, чи чолоік?
Ш.П. – Вона, оця жінка.
Т.А. – Щоб він венувся до неї?
Ш.П. – Да, не вернувся.
Г.І. – Це для того свічки скручували, щоб привернути до себе?
Ш.П. – Навєрно ж. Хто його зна.
Г.І. – Дві свічки, отак їх скручують?
Ш.П. – Да.
Г.І. – І ставили перед образом?
Ш.П. – Та, мабуть, перед образом. Не бачила і не балакали. А потім її вже так паскудили, так паскудили...
Г.І. – А якщо хтось зурочив скотину, що робили?
Ш.П. – Та іскинуть пристріт.
Г.І. – А були у вас такі люди, що могли це зробити?
Ш.П. – Щоб пристріт, я і сама зроблю.
Г.І. – А можете сказати як?
Ш.П. – Молить три рази треба “Отче наш”, “Богородицю” 3 рази. А аж потім: Богородиця, скорая помощниця, стань мені в помочі вдень і вночі возвеликая [в немочі] пристріт скидати. Чоловічий, жіночий, хлоп’ячий, дівчачий, жидівський, попівський, турецький, німецький, вітровий, вихровий, денний, нічний, насланий, заспаний, встрічний, спристрічений, із чорних очей, з білий очей, із сірих очей. Тут тобі не стояти, червоної криві не пояти, синіх жил не сушити, ти ж пекучий, ти ж колючий, зійди собі, ні коляче, ні боляче. Іди собі на очерета, де парубок коня не сідлає, дівка коси не чеше, там тобі бувати гніздо зорати, а нашою Меланію (бо корови Меланії, чи там: Чорна, Ряба, Меланія корова).
І оце, бач, я тобі напам’ять сказала, і оце ж є таке, що кличуть. А я хоч і не йди, племенниця та має всігда: “Шо це ви йдете?”. А вони будуть казати шось на мене... А я кажу: “Не боюсь”.
Г.І. – Якщо людині біда?
Ш.П. – Я молюся Богу, там, от Бога і ото я не боюся. Багато ходила до людей.
Т.А. – Це треба говорити вранці чи ввечері?
Ш.П. – Якщо пристріт великий, то рано і ввечері і днів три ото ходить.
Т.А. – До сходу сонця чи після?
Ш.П. – Та це безразлічно.
Т.А. – Тобто вранці і ввечері і так три дні.
Ш.П. – Раньше може і три ходили, але я три не йду. Шо це, цілий день ходить? Я й їм вишіптувала, а вони однаково. Не кожного буде.
Г.І. – Не від кожного помагає?
Ш.П. - Да.
Г.І. – То Ви берете ніж якийсь чи воду свячену?
Ш.П. – Треба вода і ніж свячений.
Г.І. – А що Ви робите ножем і водою?
Ш.П. – Та оце ж по корові отак і на лоба, і на спину, і отож водою сприскаєш. А ножем, молюся собі навколішки і ножем у свячену воду торкаю.
Г.І. – А хто це може таке зробити? Зурочити?
Ш.П. – Хто його зна. Може очі такі, зазіхне або шо. І чи на людину, чи на скотину. Я січас скажу за себе, я не вріклива, а то сестра приїхала з Донецька. Прийшли вони, я кажу: “Жуки (якраз колорадський жук). Ви, кажу, збирайте жуки, я піду скопаю на капусту, та посадим капусту”. Я собі пішла, та копаю. Скоренько копаю, копаю. Та зять каже:”Ходім та хоч заволочим їй”. Прийшли ми в хату, вже вечір, прийшла сестра з чоловіком. Прийшли, вже засвітили світло, а я там сіла в кінці столу і сидю і нема мене. Ну нема ні рук, ні ніг, саме сижу, не знаю шо зо мною – от вам і пристріт. Ну шо ж таке, я не знаю, кажу, Фросе, ну шо ж таке. Ну, я не знаю, кажу, а тут сестра якраз через поріг. Кажу: “Кума, рятуй мене, не знаю, шось зо мною”. Вона найшла воду, ніж, скинула пристріт. Сидю я сходить, отходить і всьо. Одійшло наче не було нічого, оце вам і пристріт. Не то у корови, і у людини, і дитини.
Г.І. – Таку саму молитву читать?
Ш.П. – Таку саму. Младенець кажуть там, або Рабу Божу Параску, чи там Ганну, то скидає, а як уже ж корова вже совсім еначе, Меланіє корова, чорноряба чи білоряба, чи червоноряба чи яка.
Т.А. – То це людина може навмисне зробить?
Ш.П. – Є такі люди шо і погано подивляться.
Т.А. – Навмисне подивляться?
Ш.П. – А то ше може і таке. Отак я ходила разів з двадцять. Дитина у селі аж там. Тут недобре ходить, бо на ноги впала, оце зроблю – нема, оп’ять іде – ідіть. Там якась жінка, тільки війде – кажуть, так і пристріт, так і пристріт. То й стільки я до них ходила до тієї дитини. І той хлопчик більший і того шептала, і вона заразом, то і їй заразом пошепчу.
Т.А. – А переляк Ви ж вмієте викачувати?
Ш.П. – Не вмію
Т.А. – А зуби?
Ш.П. – І зуби ні. Я нічого не більше. Я ото, як сказали мати, я його взяла в голову. Пристріт і “Богородиця” після “Отче наш”, три рази, а тоді вже уперед починаєш...
Т.А. – А як Ви стоєте біля дитини, як її вишіптуєте? Ви навколо неї ходите?
Ш.П. – Вона сидить, або держить мати. Стій і говориться, ножем отак придавлюєш до носа і на губи, на все треба торкать.
Г.І. – Бо Ви не знаєте, де саме той пристріт?
Ш.П. – Да.
Г.І. – Через те треба у всі частини торкнуть?
Ш.П. – Та тільки мовчіть і нікому не розказуйте.
