Матеріали етнографічних записів, здійснених Солодарем Олександром 1969 р. н.
с. Новоселиця Чигиринського району Черкаської області. Записано від Друзяки Мелашки Григорівни 1906 р. н. Запис 1997-1998 рр.
1.Присушка.
Добре утро вода оддана і земля питана. Водо, водо, дай мені три бочки плоду, одну з красотою, другу з (інформанта відмовилась називати слово), а третю з милостиною, щоб народжений, хрещений (ім’я), де ходив (ім’я дівчини) там ходив і скучав, і ніколи не покидав.
Повторити дев’ять раз. Вмитися водою, прочитати молитву, потім цією водою обмити яблуко чи насіння, висушити його і пригосити парубка.
Замовляння втрачають силу при передачі іншій людині, тим більше при записі його.
2.Від пристріту.
Говорити: Ти врочище, прозоре, прзорище, ти і вітряний, ти і водяний, ти і насланий,ти і заспаний, ти і вечірній, ти й вденішній, ти й південішній, ти й чоловічий, ти й жіночий, ти й парубоцький, вийди з її ніг, з її очей, з її плечей,, біжи собі на очерета, на болота, де вітер не віє, де сонце не гріє, де в хрещеноїЄ молитвеної раби Божої ( ім’я) глас не заходить, як насрав та й поїв, срачко, срачко, коли я до тебе – та й дух із тебе.
Бризкать водою.
3.Як кров зупиняють.
Говорити: … (?) то й вийшли на білий камінь, а на тім камені білі попи,
білі дяки,білі книги читають, червону кров замовляють. Ходила Матір Божа на горі, та сіяла рожу на ножі, коли та рожа зійде – тоді в народженого, молитвенного (ім’я) кров піде.
Бризкати водою.
с. Галаганівка Чигиринського р-ну Черкаської обл. Запис 1997-1998 рр.
Жінці привидився покійний чоловік і вона почала говорить його устами. Говорила такі слова: “Бабу під міст, матір на могилу, у стакан хрест і чотири колоски і прив’язать косима за хрест”. Не зробила.
с. Галаганівка Чигиринського р-ну Черкаської обл. від Больбот Лідії 1930 р. н. Запис 1997-1998 рр.
1.
Люди кажуть, що на проводи не можна плакати за покійним. 1946 р. їй стало шкода, що батька нема і вона плакала (батько загинув на війні). Прийшов до неї і говорить, що не загинув (вдень прийшов), що не загинув, що одружився і має двох дітей. Довго ходив. Поїхали на заробітки. Прийшов до неї, вирішив познайомити з сім’єю. В ліс завів, чиста хата, нема образу, жінка і двоє дітей в чорному. Жінка і діти в чорному не промовила і слова (люди говорять, що могли пригощать і жабами). Повернулася. Ходив кожен день. На прополку буряка йде окремо. Питають, чому – мені батько помагає.
Приходить і говорить, пішли погуляємо. Пішли до залізниці. Йде поїзд. Пропонує підкласти голову під поїзд. Відмовилась. Під другий поїзд штовхає. Пререхрещуюсь і питаюсь – Господи, я таки помолюсь, за що ти мене караєш. Наче ікона на небі засвітилась і голос: іди, дочко, додому.
Прийде на місце. Зранку не могла встать. Встала в синцях побита. Поклали на воза в лікарню в Чигирин. В лікарні сказали, що нічого не можуть зробити. Шукайте бабку. Лежить на печі і не встає. В іншій кімнаті ставлять страстну свічку. Прибрать свічку, вона батька не пускає. Закрить очі – говорить. Вони передо мною танцюють, хто вони? – чорти.
Знайшли бабу. Стала на великий стільчик, а її на маленький садить, дівчину. Тільки стала на стілець, як він вилітає з під її ніг, а хрестик, який вона одягнула на шию дівчині десь пропав. Баба стала, набила синяк, розвела руками, і сказала щоб шукали священника. Завели священника – запропонував залишити кімнату всім. Поки не поклав руку на голову, я думала, що батько на голову, потім зрозуміла, що він мертвий. Запропонував показати місця, де бачила батька, багато людей було, заходять в сіни, а на горіщі починає гуркотіти і шуміти, поало падать на голову. Священник – закрийте лядо, бо вб’є. Закрили. Полізли на горище, там всепотрощене і побите.
Поводила по подвір’ю і показала місця. Священник говорить, що якщо 3 дні не буде з’являтися, то буде жити, якщо так – то помре.
Не з’явився. Через місяць бачила його на городі біля груші. З котомкою за плечима і в куфайці, гукав, манив рукою. Знала, що не батько і не пішла.
Свідки: Яковлєва Тетяна Петрівна, 1914 р.н., рідна тітка Лідії;
Жбан Ганна Семенівна, 1941 р.н., двоюрідна сестра Лідії.
