Матеріали етнографічних записів, здійснених Назаровим Олександром Васильовичем. 1972 р. н.
с. Зелена Діброва Городищенського району, Черкаської області. Записано від Губатого Віктора Петровича, 1956 р. н.
1.
Коли корова отелиться, то з двору нікому нічого не давать (до 20-ти днів, деякі випадки – 3 дні). Перше молоко у драну посуду доється, вішаться на видному місці, щоб усі бачили, але достать не могли. Після цього бажано, щоб вагітна жінка дала корові проса. На третій день вариться молозиво. Його не можна ні різать, ні колоть (лише ложкою). Молоко після заходу нікому не давать, якщо даєш рідним, то кладеш туди дрібку солі і каплю води.
2.
Коли купуєш корову, то не можна брать з рук у руки мотузку, а той, хто продає, кидає її на землю, а покупець бере з землі. Без мотузки не можна купувать.
Перед тим, як вести її в двір, на землю ложиться очкур (ремінь), а перед порогом повітки кладеш косу лезом вперед (напроти неї). Коли корова переступить косу, то вона вішається над дверима повітки, вістям вниз. Висить весь час
3.
Щоб корова була чиста, коли завели в сарай, під ноги напроти неї виливається відро води. Щоб її ніхто не зурочив, біля ріг має бути металеве кільце, а в хвіст вплетена красна нитка.
4.
Коли корову виганяють після зими на пасовище має дивиться на два нігті (будь-які), бо якийсь враг хоче щось взять, то візьме тільки з двох нігтів.
5.
Щоб корова знала свій двір, то відрізаєш у неї шматочок хвоста і мотузки, і вішаєш під повітку.
6.
Якщо корова під час доїння ссить (справляється), то збираєш це в посудину і ставиш біля вогню і людина обов’язково прийде. Зібране бризкаєш межи очі.
с.Орловець (куток Мурейки) Городищенського району, Черкаської області. Записано від від Підмогильної Наталаії Миколаївни.
1.
Сусідка баба Канцебиха в п’ятницю коли пекли паски, брала сірого кота. Кожен рік вважали, що брала, щоб паски не вдавались.
2.
Бабу Канцебиху звинувачували, що вона зурочила корову, в неї знайшли шматочок мотузки, якою припинали корову (налигачем). Корова брикалася і не давала доїться. Позвали діда Пилипушку. У нього був здоровий ніж з дерев’яною колодкою. Водив від середини ріг до хвоста по хребту, по тулубу впоперек і по ногах зверху вниз і впоперек, хрести. Так само як ножем, поливав свяченою водою, під кінець корова була мокра.
3.
З братом баби Прокопом. Коли ходив до дівчини, коли переходив місток, то відчував, що на ньому хтось їде. Відчував тяжесть, коли вертався додому і стукав у шибку – відчуття пропадало. Брати хотіли подивитись, хто це робив. Але коли вони йшли разом – ніхто не сідав.
4.
Йшли з колгоспних зборів у 20-х – 30-х р.р. Теж чоловік відчував, що на ньому хтось їде. Попросив, коли це відчує, то щоб товариш вдарив його по спині ломакою і бив поки він не скаже досить. Коли відчув біль, то сказав – досить. На ранок померла сильно побита баба.
5.
Коли рубають дрова, щоб пекти паски, всі уламки збираються і кладуться під піч, щоб не попали в руки до відьми, бо не вдадуться паски.
