Власний архів журналіста Лебедя Івана Петровича,
1942 р. н., м. Черкаси.
Зібрала й упорядкувала Натахіна Інна, студентка Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Голосіння за покійним
Голосіння за матір’ю.
«Ой, матінко моя, правдонько моя, нащо ж мене породила, гірку долю вділила. Лучше б Ви мене пригорнули щирою земелькою. Щоб я не горювала, багато горенька не взнала. Приступаю до Вас вірненько: забирайте мене з собою, пригортайте мене близенько, цілуйте вірненько».
По першому разу
«Що ж ти, моя мамусю, наробила? Та немає ж цвіту цвітнішого, як маківка, нема ж нікого ріднішого, як матінка. Та моя ж мамусю старенька, моя зозуленько сивесенька, та будуть зозулечки ранесенько кувати, а я ж буду зозулечки питати: чи ж ти, зозулечка сивесенька, чи ти ж моя матусенька ріднесенька, то хоч одним словом до мене обізвися. Що ж ти, наша мамуся, наробила, що ж ти нам такий камінь причепила? Та це ж цього каменя до віку не скотити, та вже ж нам своєї мамусі до віку не стрічати».
По другому разу.
«Ой приступаю ж я до тебе, мамусю, близенько та прошу ж тебе вірненько, та закуй же, зозуленько, на оселі, та збуди ж мою матінку з білої постелі. Що ж ти, моя мамочко, наробила, що ти так рано нас посиротила, що ти так рано від нас відрізнилась. Моя ж матінко, моя ж уточко, моя ж голубочко. Приступайте ж мої сестроньки, до моєї матінки близесенько та просіть її вірнесенько та нехай вона встає, та нехай вона порядок нам дає. Та беріть мамусю за рученьки й за ніженьки, а я ж візьму за голівоньку. Та поставимо мою мамусю додолоньку. Та зачиняйте двері й віконечка та не випускайте своєї мамусі із дворечка. Бо вже як упустем, то вже ми її не спіймаєм, та ніде ж ми її не впізнаєм».
Записано від: Черненко Одарки Графіївни 1912 р. н. уродженки та жительки села Мохнач Чорнобаївського району, Черкаської області. Текст голосіння записаний в 1970 році.
За батьком.
«Та приступаю до Вас, мій татусю вірнесенький, чужі батьки будуть іти, будуть своїм дітям радість нести. А нам досаду нести. Що ж ти нам, татусю, наробив, що ти нас малими посиротив. Та будуть чужі батьки своїх діточок годувать і зодягать, а нами, нещасними, будуть руки потирать. Та будемо ж ми йти вуличками, то сидітимуть чужі батьки купочками, а ми будем ті купочки розгортати та будем свого батька шукати. Та вже ми його ніде і не спіймаємо і не пізнаємо. Бо випустили ж ми свого батька в безоднє море. Та буде ж нам без батька великеє горе».
***
«Мій татусю рідненький, ти ж хоч і старенький, та ж нам рідненький, до кого ж я буду ходити, свою правдоньку носити. Позаростають стежки та доріженьки, де ходили Ваші ніженьки. Що ніжки ходили, а рученьки ділечко робили».
Записано від: Дудки Єлизавети Володимирівни, 1908 р. н., уродженки та мешканки села Мохнач Чорнобаївського району, Черкаської області. Текст голосіння записаний в 1970 році.
За дітьми.
«Моя дитинко, моя рибинко, та нащо ж мене покинула. Тільке на тебе й надіялась, тільки на тебе й робила. Нащо мене покидаєш, кому ти мене уручаєш. Увійду я у хату та стану, до тії стіни прихилюся, а тії не дістану. Чотири стіни, а я – п’ята, яка ж моя доля проклята. Горе жити сиротині без рідного роду, ні до кого прихилитись, хоч з мосту та в воду».
«Перекажіть же моєму синові, та не кажіть же, що я тут горюю, а кажіть що я тут паную. Не забаряйся, синочку, та й за мною вертайся. Бо вже ж я нажилася й нагорювалась, всього набралася. Ввійду я в хаточку та й стану, до тії стіни не дотулюся, до тієї не дістану. А в хаті чотири стіни, а я ж у них – п’ята, яка ж моя доля проклята».
Записано від: Гриви Явдохи Мусіївни, 1910 р. н., уродженки та мешканки села Мохнач Чорнобаївського району, Черкаської області. Текст голосіння записаний в 1970 році.
За чоловіком.
«Ой, як піду я вуличками, чужі хазяїни сидять купочками, ой буду я купочки розгортати і свого хазяїна шукати, ой буду питати, я ж тобою дорожила, як своїм здоров’ям».
Записано від: Ступної Анастасії Данилівни 1905 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі. Текст голосіння записаний в 1970 році від,
За братом.
«Ой де ж ти, братику мій рідненький, свою голівоньку поклав, що ти мені навіть вісточки не прислав. Чи ти адрес забував, чи села не знав, що ти мені й одного пісьомоця не написав. Ой, було б сестри Галі не забувати та хоть одне пісьмечко написати. А я буду пісьмце читати та буду тебе, братику, в гості виглядати. Не йди, братіку, степами, а йди лугами, бо лугова дорога – аж до мого порога».
Записано від: Ступної Анастасії Данилівни 1905 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі. Текст голосіння записаний в 1970 році від,
Голосіння за кумою.
«Ой, що ти, кумасю, наробила, що свою голівоньку положила. Та вас же лишилося чотири, а ти була п’ята, яка ж твоя доля проклята. Та ти ж по чужих краях ходила та ділечко робила. І в куренях ночувала та свою долю проклинала».
Записано від: Ступної Анастасії Данилівни 1905 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі. Текст голосіння записаний в 1970 році від,
Весільні обряди
Весільна пісня під час випікання короваю:
«Наша піч регочеться,
Короваю їй хочеться,
Наша піч усміхається,
Короваю сподівається.
Коли вже коровай у печі, молодиці співають:
Стоїть наша піч на сохах,
Діжу носять на руках,
Пече наша піч, пече,
Коровай іспече.
Коровайниці п'яні
Коровай ізобгали,
Зібгали, зрясили,
Й у піч посадили,
Й у піч посадили,
Не ясно горить,
З ким любилась, розлучилась.
Серденько болить,
Із ким не зналась, повінчалась,
Треба в світі жить».
Записано від: Кіндратенко Марії, 1897 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі.
Текст Пісні, що виконувалась під час викупу нареченої:
«Ми не хочем п'ятаків брати,
Ми не вмієм казанів латати.
Дайте нам срібненького,
На рику легенького,
На. руку легенького
Від зятя, молоденького.
Казали люди – зять багач,
Казали люди – грошей міх,
Викинув копійчину, як на сміх».
Записано від: Кіндратенко Марії, 1897 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі.
Пісня, що виконувалась під час весільного посаду:
«Їли бояри, їли,
Цілого вола з'їли,
На столі ні рісочки,
Під столом ні кісточки.
Ой, що то за стежечка
Од столу до припічка?
То ненька втоптала,
Боярам капусту давала»
Записано від: Кіндратенко Марії, 1897 р. н., уродженки та мешканки села Жовниного Чорнобаївського району, що на Посуллі.
