Жити – означає безупинно рухатися вперед.
(С. Джонсон)
Цей освітянський ветеран із понад 40-річним науково-викладацьким стажем у ЧНУ ім. Б. Хмельницького по праву належить до його золотого фонду. Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри археології і спеціальних галузей історичної науки, академік Академії історичних наук України, відмінник освіти України, він знаний у науковій та освітянській спільноті нашої держави як університетський лідер і генератор нових ідей. Йдеться про вишівського достойника Анатолія Георгійовича Морозова, який цими днями відзначає своє перше 80-річчя…
Шлях до Кліо
Майбутній професор народжений у самому серці України – місті Шпола (неподалік – географічний центр України). Зростав у інтелігентній родині: його батько Георгій Андрійович – військовослужбовець, підполковник, учасник бойових дій, орденоносець, інвалід війни 1-ї групи, а мама Надія Іванівна – також учасниця війни в партизанському загоні й на фронті, була поранена; в мирний час працювала бухгалтером обласного відділу профтехосвіти.
Цьогоріч у Анатолія Морозова підоспів ще один вагомий ювілей – 65-річчя трудового стажу, адже він перейшов на самостійні хліби ще в підлітковому віці: спочатку як учень, а пізніше – електрослюсар Шполянської підстанції. А середню освіту здобував у вечірній школі робітничої молоді (м. Шпола) і принагідно зазначу, що в паралельному класі навчався також його іменитий земляк, в майбутньому відомий письменник та громадський діяч, Шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький, а також знаний професор-онколог Борис Мисловатий і відомий вчений у галузі видобутку нафти й газу Григорій Файнштейн. Школу Анатолій закінчив зі срібною медаллю (1964 р.) й вирішив піти стопами свого батька, ставши професійним військовим.
А потім було навчання в Пушкінському військовому училищі радіоелектроніки і служба у військах протиповітряної оборони на посаді начальника групи озброєння авіаескадрильї. Утім, військова служба Анатолія виявилася закороткою: всього кілька років. Її довелося залишити через погіршення стану здоров’я, і він устиг дослужитися лише до звання старшого лейтенанта. По тому працював майстром на заводі, деякий час обіймав посаду директора Стаханівського (нині Кадіївського) МПТУ №22 (1980 – 1982 рр.). Довелося попрацювати й у Черкаському «Білому домі»: завідувачем відділу обласного рівня влади.
Ще в юності постукала в його двері муза історії – Кліо: вже тоді майбутній професор із захопленням читав безліч історичних сюжетів. Зрештою й сам спробував писати історичну прозу про славну козацьку добу, тоді лише «в стіл». Незабаром відчув катастрофічну нестачу фахових історичних знань і подався до столиці вчитися на історика. У 1980 р. закінчив з відзнакою заочне відділення історичного факультету Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (нині –Український державний університет ім. М. Драгоманова), а потім – ще й аспірантуру в Інституті історії АН України. Захистивши в 1985 р. кандидатську дисертацію, присвячену сільськогосподарській кооперації доколгоспної доби, Анатолій Георгійович розпочав відлік своєї кар’єри в ранзі професійного історика: приступив до роботи на відповідній кафедрі Черкаського педінституту (пізніше університету). У його стінах перебуває вже понад 40 років, постійно дякуючи долі за цей життєвий бонус. Тут пройшов шлях від старшого викладача до професора, завідувача кафедри (докторську з проблем сільськогосподарського кредиту доби НЕПу захистив у 1994 р.).
У русі науки й часу
Студенти дають високу оцінку змістовним і напрочуд цікавим лекціям професора з археології, новітньої історії України та усіляких спецкурсів. Проте в колі його багатогранних дослідницьких інтересів рельєфно виділяється історія українського селянства. Такий пріоритет пов’язаний із глибоко усвідомленою Анатолієм Георгійовичем істиною, що селом приростає Україна, а селянство знаходиться в основі цього її конструкту. Дійсно, із понад 200 праць науковця левова частка належить «селянській» темі й вона є невичерпною та благодатною. Назвемо дещо з його «селянського» доробку: це монографії «Село і гроші», «Гроші для господаря», «Сільськогосподарський кредит у добу НЕПу», «Аграрна політика країн Євросоюзу» та ін. А ще йому близька проблематика історії Української революції 1917 – 1921 рр., із цієї теми у співавторстві побачила світ відповідна навчально-наукова трилогія (посібник, хрестоматія і збірник персоналій). Цікавить його й військова минувшина, а відтак за результатами кількарічних пошуків видано ґрунтовний словник-довідник (до речі, ілюстрований) з воєнної історії України. Побачила світ і колективна монографія «Геодетермінічні чинники творення прадавньої української державності (ІІІ – V ст.)».
З ініціативи й зусиллями професора А. Морозова було засновано єдиний в Україні Науково-дослідний інститут селянства, його друкований орган – часопис «Український селянин» (кат. «Б») та Всеукраїнське наукове товариство істориків-аграрників. Завдяки цьому наш університет став визнаним національним центром з вивчення селянствознавчої проблематики.
Побачило світ вже кількасот статей та окремих видань зі вказаного тематичного напряму. Окрім того, на базі університету й НДІ селянства проведено 13 аграрних симпозіумів національного й міжнародного рівня за участю провідних істориків-аграрників України та зарубіжжя. Окрім «Українського селянина» професором було зініційовано випуск ще одного фахового збірника – «Гуржіївські історичні читання» (на честь відомого історика, нашого земляка із Худяків Черкаського району І. О. Гуржія), який виходив у 2005 – 2015 рр. Щороку видаються тематичні монографії започаткованої товариством істориків-аграрників серії «Бібліотека українського селянина».
З ім’ям професора А. Морозова пов’язано ще одне надбання ЧНУ – перша в його історії спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських (а тепер уже й докторських) дисертацій. Ця поважна наукова структура клопотами Анатолія Георгійовича взяла прописку в Черкаському національному в 2003 р. й відтоді в ній захищено безліч дисертацій з декількох історичних спеціальностей. Упродовж 8-ми років роботу ради очолював її фундатор Анатолій Георгійович, нині він є заступником голови.
В Україні стала загальновідомою наукова школа істориків-аграрників професора А. Морозова. Під його безпосереднім керівництвом вже захищено понад 50 дисертацій, зокрема й 10 докторських. Вражаюча статистика! Хоча для Анатолія Георгійовича всі його учні дорогі, мов рідні діти, все ж із цього довгого списку він виділяє професора С. В. Корновенка (нині – він ще й голова вказаної спецради та директор НДІ селянства і вивчення аграрної історії), професорку, очільницю Центру гендерних досліджень ЧНУ Н. І. Земзюліну, проректора Черкаського державного технологічного університету, професора В. М. Лазуренка, професорку Уманського національного університету З. М. Священко та ін.
В активі А. Г. Морозова – й започаткування роботи першого в університеті археологічного музею – потужного науково-просвітницького осередку. В його експозиції – тисячі артефактів хронологічним охопленням від доби палеоліту до Хмельниччини. Музей став ефективною навчально-методичною базою для підготовки фахівців-істориків та центром археологічних досліджень.
А ще професор А. Морозов є членом двох національних творчих спілок України – журналістів та краєзнавців. Дійсно, частина результатів його наукових пошуків після певної адаптації органічно вписується в медійні та краєзнавчі публікації. Він друкується в обласній періодиці та краєзнавчих часописах, час від часу з’являється в теле- і радіоефірі.
В іменитого історика є унікальне фахово-родинне продовження. Адже його донька Софія здобула науковий ступінь кандидатки історичних наук і досліджує минувшину землекористування. Отримала ступінь магістра-історика в Лейденському університеті (Нідерланди) й онучка Оля.
У вільний час (а його завжди обмаль) професор любить мандрувати Черкащиною – найкращим у світі рідним краєм. Найчастіше буває на Чигиринщині, де знаходиться державотворче осердя України й місця, пов’язані зі славними сторінками визвольних змагань наших краян. А ще упродовж багатьох років залишається шанувальником книгочитання й тому є великим другом університетської книгозбірні. Він і сам є власником унікальної бібліотечки в кілька тисяч примірників книг, які присвячені славній козацькій добі, селянській проблематиці та воєнній історії.
У 2024 р. професор А. Морозов став довічним науковим стипендіатом Кабінету Міністрів України. Не залишився непоміченим на державному рівні і його нинішній поважний ювілей: цими днями Анатолій Георгійович приймав вітання із нагородженням Почесною грамотою Верховної ради України.
Ювіляр сповнений творчими планами і їх у нього безліч. Назвемо лише два проєкти. Уже майже підготовлена до друку його індивідуальна монографія, присвячена Мотронинському городищу як осередку прадавньої української державності. А ще А. Морозов планує завершити впорядкування спогадів свого діда Івана Андрійовича Меркотана – активного учасника революційних подій 1917 – 1921 рр.
Тож хай усе збувається, що задумалося! З роси й води Вам, вельмишановний ювіляре!
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент