Село Білозір’я, що на Черкащині – одне із найбільших за чисельністю мешканців в Україні. Саме люди і є його головним багатством. Їм притаманна виняткова працелюбність, винахідливість та підприємницька вдача.

Місцева поетеса-аматорка Віра Запорожець, в одному із своїх творів влучно зазначає:

В нашім рідному селі,

В селі Білозір’ї

Скрізь господарі живуть,

На кожнім подвір’ї.

Вони працюють та все дбають,

Землю обробляють,

А як дбають – то і мають,

Всьому ціну знають.

Чи не найбільше ці риси місцевого люду знайшли своє відображення у поширених тут народних ремеслах, а особливо в одному із них – виготовленню віників.

Білозірський віник. Фото з особистого архіву Людмили Ткаченко

Кому вперше у селі спало на думку використати просо сорго для виготовлення віників, сьогодні вже важко встановити. Однак досить швидко це заняття зазнало поширення. Більше того, у 80-90 роки XX ст. стало масовим явищем. Цим ремеслом у селі займалось чи не кожне друге господарство.

Виготовлення віника це трудомістка робота. Умовно її можна поділити на три етапи – вирощення культури, її оброблення та безпосереднє виготовлення самого віника.

На першому етапі відбирається зерно проса для посіву. Його поміщали у відро з водою, те, що піднялось на поверхню вважалось непридатним. У виорану землю зерно сіють або під рало, або під п’яту, або під лопату. Після того як рослина зійшла, її проривають та, у процесі зростання, кілька разів просапують. Стигле зерно, за допомогою серпа чи сокири, зрізають під корінь. Вирівнюють по волоттю. Відступають від нього 120-130 см і обрізають зайве тією ж сокирою, або лопатою.

Дозріла культура. Фото з особистого архіву Людмили Ткаченко

На другому етапі отримані стебла очищають, за допомогою ножа, від листя. Розміщують на кілька днів під накриттям для просушування. Потім збирають зерно з волоття спеціальним електричним верстатом. Отримане віничиння набирають у кулі, і несуть на горище будинків для подальшого зберігання. 

Зрубана культура. Фото з особистого архіву Людмили Ткаченко

Третій етап розпочинався відразу по закінченні сільськогосподарських робіт, як правило напочатку зими. З кулі роблять «ляльки». З трьох таких «ляльок» і складається віник. Для обв’язування спочатку кожну «ляльку» окремо, а потім і їх разом до купи використовується червона лоза. Віник готовий для продажу.

                                  Віничиння набране в кулі. Фото з особистого архіву Людмили Ткаченко           

                Віничиння набране в ляльки. Фото з особистого архіву Людмили Ткаченко

Білозірський віник, у різні часи, користувався неймовірним попитом, не лише серед населення області, а й інших містах України. Продавали його й у сусідніх країнах.

Майстри з його виготовлення мали й власні секрети. Спостережливі господарки помічали, що коли перед початком використання віника, його помістити у солоний окріп хвилин на 20, він служитиме довше. У той же час, гарно підмітав той віник, який зберігається волоттям угору.

Вінникове ремесло оспіване у творах місцевих поетів-аматорів. У вірші Надії Зажоми «Білозірські віники» відтворюється весь технологічний процес:

Посади, споли, зіжни, у рядки склади.

       Відрубай, знеси, здери – в ніч до хати йди.

       Потім лозу поколоти, і «ляльки» крутити.

      Будуть рученьки боліти. А треба робити.

           Далі ручки підрівняли, на дріт віники зв’язали.

            У мішок і на машину, та й везеш в любу країну.

В іншому місці поетеса підкреслює важливість вінникового ремесла у вирішенні матеріально-побутових питань жителів села:

Білозірський віник – це наша валюта.

      Всяк тримає про запас, як буває скрута.

  За товар чудовий цей – хати будували.

   Купували ще й машини, і дітей навчали.

У повсякденному житті білозірців віник чи не головний господарський інструмент. Поет-аматор Олександр Чубенко про віники пише наступне:

Вони також необхідні

у кожній оселі,

щоб обмести павутину

із кутків і стелі.

Незамінний віник і при вихованні дітей. Цілі покоління знають такий вираз «Віника заробиш». У такий спосіб батьки лякали дітей покаранням за непослух. Тож він був і засобом батьківського виховання. Окрім цього, віник використовувався замість замка. Коли ним підпирались вхідні двері до приміщення. Це означало, що у будинку люди відсутні.

З віником у білозірців пов’язані прикмети. За однією з них: якщо Ви перебуваєте у гостях, а господар починає підмітати подвір’я, то це означає, що Вам пора вже додому, бо Ви зловживаєте гостинністю. За іншою – неможна ввечері підмітати біля дверей будинку, щоб не накликати різну нечисть.

Отже, ремесло з виготовлення віників глибоко вкорінилося в життя, побут та культуру білозірців. Віник – незамінний атрибут їхнього повсякденного життя. З ним пов’язані прикмети, святкові обряди, фразеологізми, вірші.  Саме завдяки цьому ремеслу село Білозір’я знають не лише в Україні, а й далеко за її межами.

  Коваленко Вікторія Сергіївна, вчитель української мови та літератури Білозірського ліцею