Сни і видіння з «живими» покійниками. «Надуманий чоловік». Поховальні звичаї і обряди.
Матеріали польової етнографічної практики кафедри історії України, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Керівник: Темченко А.І.
***
Питання: «Чи відомі Вам історії про відвідування вже померлими своїх живих родичів?»
Відповідь: «Так. Якщо дружина сильно плакала за померлим чоловіком, то до неї приходив чоловік».
Питання: «Вони ходили чи літали?»
Відповідь: «Ходили».
Питання: «Як вони виглядали?»
Відповідь: «Тінь або весь у білому з яскравим світлом».
Питання: «Що давали? Що говорили?»
Відповідь: «Мовчали, лише подавали руку».
Питання: «Кудись пропонували йти?»
Відповідь: «Помахом руки звали за собою».
Питання: «Чи запрошували священика, чи "відробляли" "баби"?»
Відповідь: «Священика. Святою водою кропив, молитву “Отче наш” читав».
Питання: «Як називали таких людей?»
Відповідь: «Привиди».
Питання: «Що необхідно зробити, щоб покійник перестав ходити?»
Відповідь: «Зілля розкидати, читати молитву, піти до церкви і поставити свічку за упокій».
Питання: «Як ховали самовбивць? Що робили на похоронах?»
Відповідь: «Окремо від усіх – в кінці кладовища. На могилі не ставили хреста».
Питання: «Які знамення віщували смерть?»
Відповідь: «Виття собаки, битва ворон».
Питання: «Чи мало значення, коли померла людина?»
Відповідь: «Якщо людина помирала в кінці тижня, т оце означало, що вона оджила свій вік».
Питання: «Хто споряджав покійника в останню путь? Як називали таку людину? Вік, стать? Це був родич чи чужий?»
Відповідь: «Наймали спеціальних бабок, які оплакували. Їм по 60-70 років. Це був чужий. Мертву воду виливали, де ніхто не ходить».
Питання: «Що клали у домовину до покійного? Перерахуйте речі. Чи відрізнялись вони у старих, молодих, дітей?»
Відповідь: «В домовину клали грудку землі, гроші, годинник, вдягали в чистий, новий одяг».
Питання: «Які квіти садили на могилах? Дерева?»
Відповідь: «Садили квіти жовтого кольору – кольору розлуки – чорнобривці, тюльпани, хризантеми. Дерево – туя, а також вічно зелена – ялина, сосна».
Питання: «Скільки разів на рік провідували покійника? Коли саме?»
Відповідь: «На другий день після поховання, на дев’ять днів, сорок днів, один рік. А потім кожного року на “гробки” чи “проводи”».
Питання: «Коли покійник помирав на піст, що з цього приводу говорили?»
Відповідь: «Говорили, що людина була хорошою і що в житті йому пощастило».
Записано від: Кошової Марії Левівни, 1936 р. н., с. Буда-Макіївка, Смілянського району, Черкаської області.
Записала: Авдіюк Л. А., 1986 р. н., 2-Б курс, історичного факультету..
***
«Один чоловік відвідував уночі свою живу дружину і допомагав їй по домашньому господарству.
Щоб не ходили покійники, треба сходити до церкви і поставити свічку за упокій, поговорити зі священиком.
Відомо, що самовбивць ховали окремо від усіх могил, десь вдалині, біля лісу.
Смерть віщував крик пугача, скрипіння дверей, виття собаки.
Покійника в останню путь споряджали старі жінки.
У домовину клали улюблені речі покійника: чоловікові клали люльку чи сигарети, шапку та ін., жінці – прикраси, якщо ж це були молоді, неодружені люди, клали обручки, несли гільце, коровай, молодій вдягали весільну сукню.
На могилі садили барвінок, калину.
В якості оберегу у далеку дорогу давали свічку.
Покійника відвідували в поминальну суботу, в першу неділю після Великодня, Вознесіння (сороковий день після Паски)».
Записала: Прудиус Наталія Петрівна, 1982 р.н. с. Лозоватка, Шполянського район, Черкаської області.
***
«Говорить, що до неї приходить син. Вона дуже сумує за ним і плаче. Він ходив, був таким як в житті, звав з собою.
Потрібно перестати сумувати, освятити приміщення.
Самовбивць ховали за межами кладовища, священиків не запрошували.
Смерть віщує крик пугача біля будинку, а також коли виє і риє ями собака.
Якщо людина помирає від Паски до поминок, то говорять, що вона попадає в рай.
В останню путь споряджали старі люди, бажано не рідня, дотримання тиші, спокою.
До покійного клали хрестик, ікону, молитву, його улюблену річ.
Квіти різні, багато на могилці, ті що плетуться.
“Відвідування” покійного: Коли захочеться, і обов’язково на проводи, Паску, Спаса».
Записано від: Ребрій Надії Григорівни, 20.09.1932 р. н. с. Привітне (Комінтерн), Чорнобаївського району, Черкаської області.
Записала: Брильова Мирослава Андріївна.
***
«Дружина, яка померла відвідувала свого чоловіка.
– вона ходила по хаті
– була на вигляд як жива, нічого в ній дивного не було
–давала настанови по господарству і весь час питала чи не зраджує він їй.
– просила частіше заходити на її могилу, щоб він не забував її
– Щоб вона більше не з’являлася, ставив у церкві свічку і замовляв відспівування.
Поставити свічку за упокій померлого
Самовбивць ховали поза межами кладовища.
Смерть віщували – виття собаки, крик пугача, тріснуте люстерко.
Коли помирає людина не мало ніякого значення.
У домовину клали улюблені речі покійного, а також обов’язково свічку, освячену воду і ложку, це незалежно від віку.
На Волині садили – сосни, дички, вербу, на Кіровоградщині – каштан. Квіти переважно чорнобривці.
В якості оберегу хустинку.
Покійника провідували на гробки, а також на свято всіх померлих (літом)».
Записано від: Шлапук Софії Панасівни, 1938 р. н. с. Злинка, Маловисківського району, Кіровоградської області.
Записала: Андрущенко Олена Сергіївна, 1982 р. н., студентка 5-В курсу, історичного факультету.
***
«Чоловік після смерті відвідував свою дружину. Він приходив до її порогу кожної ночі і мав такий вигляд як на момент смерті. Люди казали, що то нечистий в образі чоловіка. Подруга цієї жінки (це біла баба яка знається на цьому) прийшла одної ночі до неї і обсипала хату маком, говорячи: “Як я сію цей мак, так, щоб покійник не ходив до раби божої ...”. Покійник прийшов, але не зміг переступити розсипаний мак. Після того він більше не приходив.
Щоб покійник перестав ходити, потрібно освятити хату або ж звернутися до “баби”, якщо ж освячення не допомагає.
Самовбивць ніколи не ховали на кладовищі. Їх ховали окремо, в тому місці, де не ходять люди.
Смерть віщує виття собаки, крик пугача, коли разом іде дощ і світить сонце.
Якщо людина помирає у суботу, то говорять, що вона віджила свій вік (той, що відведений Богом, а не вмерла з якихось причин раніше).
В останню путь споряджали (одягали, мили покійника) знайомі старі жінки. Це були не обов’язково родичі. Воду, в якій мили покійника, виливали в місце де не ходять люди, одяг спалювали.
В карман покійнику клали для дороги на той світ. В домовину клали особисті речі покійника: гребінець, окуляри тощо. Дітям клали улюблені іграшки.
На могилах садили Піонію, півники, полію (так принаймні називають цю рослину в нашій місцевості).
Як оберег хрещеники клали в домовину хрещеної матері хустку, а хрещеного батька – вишитий рушник. Це робили для відведення від пекла (так як і при хрещенні, таким чином хрещеники ніби повертають борг).
Покійника можна відвідувати будь-коли, але обов’язково на Проводи (свято після Паски). На проводи вся сім’я іде на кладовище. Потім сідають обідати, їдять обов’язково ложками і для померлих ставлять чарку з горілкою, на неї можна хліб із сіллю і кладуть ложку».
Записано від: Назарчук Надія Василівна, 1939 р. н. с. П-Попівка, Лисянського р-ну, Черкаської обл. Записала: Лещенко С.А. 1986 р.н.
***
Питання: «Чи відомі вам історії відвідування вже померлими своїх живих родичів?»
Відповідь: «Моя мати відвідувалА мене».
Питання: «Вона ходила чи літала?»
Відповідь: «Ходила».
Питання: «Як виглядала?»
Відповідь: Була у звичайному одязі.
Питання: «Що говорила?»
Відповідь: «Розпитувала як живем».
Питання: «Кудись пропонувала йти?»
Відповідь: «Я хотіла піти з нею. А вона сказала, що ще рано».
Питання: «Як називали таких людей? Що необхідно зробити, щоб покійник перестав ходити?»
Відповідь: «Сходити в церкву».
.Питання: «Як ховали самовбивць?»
Відповідь: «Його не заносили в церкву. Батюшка не був на похороні».
Питання: «Чи мало значення, коли померла людина?»
Відповідь: «Має, особливо на Великдень».
Питання: «Які знамення віщували смерть?»
Відповідь: «Виття собаки, собака риє яму, кричить пугач».
Питання: «Хто споряджав покійника в останню путь?»
Відповідь: «В останню путь споряджали літні люди, якщо чоловік помер, то одягають чоловіки, жінка – жінки. Це переважно сусіди чи найближчі знайомі, але не родичи. Тіло померлого обов`язково омивають теплою водою і вдягають у нове вбрання».
Питання: «Що кладуть у домовину до покійного?»
Відповідь: «Дають до рук свічку, закривши очі, кладуть мідні монети, щоб не дивився на інших членів сім`ї, бо це може викликати їхню смерть, якщо чоловік був курящий, то клали сигарети, спічки, горілку, полотенце».
Питання: «Якщо помирають молоді неодружені хлопці чи дівчата, то їх ховали як наречених?»
Відповідь: «Вдягають обручки, дарують дарунки рідним і близьким, випікають короваї. В домовину кладуть хліб, сіль, на Великдень- яйце, монету, загорнуті хусточку ( для перевезення на той світ».
Питання: «Як квіти садили на могилу?»
Відповідь: «Дерева. Квіти садили різні, ялину, калину та ін.».
Питання: «Скільки разів на рік провідували покійника? Коли саме?»
Відповідь: «Після того, як заховали, на другий день несуть йому снідають, потім ідуть на дев’ять днів, сорок днів, на півроку, на рік, ідуть також у понеділок через тиждень після Великодня».
Питання: «Коли покійник помирає на піст, що з цього приводу говорили?»
Відповідь: «Готували прісні страви».
Записано від: Сіряк Варвара Григорівна, 1929 р н. с. Добранівка, Яготинського району, Київської області.
Записала: Сіряк А. М., 1986 р. н..
***
Питання: «Чи відомі вам історії про відвідування померлими своїх живих родичів?»
Відповідь: «Я хочу розповісти історію, яка відбулася у моїй родині. Коли померла моя бабуся, вона розповідала моїй мамі, що до неї приходила її мами (тобто моєї мами бабуся, а моя прабабуся) і говорила, що там дуже гарно і що вона там ходить у чистому одязі. Вона казала, щоб моя бабуся переодягнулася, і що через два дні вона по неї прийде. Так і сталося, через два дні моя бабуся померла».
Питання: «Що необхідно зробити, щоб покійник перестав ходити?»
Відповідь: «Потрібно спекти щось (коржики, торти), або купити цукерки в роздати друзям, родичам, сусідам».
Питання: «Як ховали самовбивць? Що робили на похоронах?»
Відповідь: «Раніше самовбивць на кладовищі поряд із померлими людьми не хоронили. Їх хоронили за кладовищем у канаві».
Питання: «Які знамення віщували смерть?»
Відповідь: «Насамперед це виття собаки. Також, коли випадають передні зуби з кров`ю – це смерть рідних, кутніх – чужих або знайомих людей.
Хочу розповісти про віщий сон перед смертю. Жили собі у одному селі дві родини. У однієї родини був син, у другої – дочка, які любили один одного. Хлопець пішов служити, а дівчина поїхала навчатися. Хлопець прийшов з армії через два роки. Щоб дівчина бистріше приїхала додому, дали таку телеграму, дали таку телеграму: „Приїжджай скоріше, помер батько”. Але це було не правда, просто вони хотіли зробити для неї сюрприз. Дівчина, не гаючи ні хвилини, сідає в поїзд і їде додому. Під час поїздки вона трошки задрімала ї їй приснилося, що на її грудях копитами пригає білий кінь. Прокинувшись, вона дуже злякалась. Приїхавши додому, вона дізналась, що прийшов з армії її хлопець і що телеграма була фальшивою. Вона зраділа. Наступного дня вони поїхали на мотоциклі за обручками. Але ця подорож була останньою у їхньому молодому житті. Вони потрапили в аварію через білого коня».
Питання: «Хто споряджав покійника в останню путь? Стать? Хто це був: родич чи чужий? Які ритуали при цьому дотримувались?»
Відповідь: «Це була чужа жінка, яка повинна була помити покійника і одягти в новий одяг».
Питання: «Що клали у домовину до покійного? Перерахуйте речі. Чи відрізнялися вони у старих, молодих, дітей?»
Відповідь: «Для всіх у домовину покійного клали одіяло, простинь, наволочку, яка була набита сіном (соломою). Відрізнялося тим, що старих людей одягали у будь що, а дівчат і хлопців, що були неодружені, одягали у весільне вбрання, дітей у шкільну форму. Клали гроші».
Питання: «Які квіти садили на могилах? Дерева?»
Відповідь: «Коло могили садили піонії, жоржини, калину, ялинки. На могилі садили портулак, барвінок. Також садили і фруктові дерева».
Питання: «Що давали в якості оберегу у далеку дорогу?»
Відповідь: «Давали платочок, у який замотували кусочок землі; з того села чи міста, де проживала людина».
Питання: «Скільки разів на рік провідували покійника? Коли саме?»
Відповідь: Після смерті людині справляють поминки, це дев’ять, сорок днів, півроку, один рік, два роки і т. д.».
Записано від: Хоменко Ольга Григорівна, 1953 р. н. с. Новоселиця, Чорнобаївського району, Черкаської області.
Записала: Насеня Валентина Іванівна.
***
Питання: «Чи відомі вам історії про відвідування померлими своїх живих родичів?»
Відповідь: «Так, мені відомі історії про відвідування вже померлими своїх живих родичів. Вони не ходили і не літали, але ледь торкалися землі і наче припливали, а потім віддалялися. Вони були у чорному вбранні, в капелюсі. Брали за руку і кудись вели. Не обов’язково запрошувати священика. Можна перехреститись і прочитати “Отче наш”.
Таких людей називали – “душа” померлого. Щоб покійник перестав ходити, треба його пом’янути, а коли він приходить вночі, то головне не плакати, бо він буде приходити знову й знову.
Питання: «Як ховали самовбивць? Що робили на похоронах?»
Відповідь: «Таких людей хоронили без попа, без музика, клали десь скраю кладовища, подалі від “просто померлих”»
Питання: «Що віщувало смерть?».
Відповідь: «Смерть віщували такі знамення – вила собака цілу ніч, або кричав пугач».
«Якщо людина помирала на Великдень, це означало, що вона на тому світі стане святою».
«В останню путь покійника споряджали старі жінки – сусіди. Головне, щоб це не був близький родич покійника. При цьому дотримувались таких ритуалів: мили (обмивали), обували покійника, говорячи якісь слова і молитви.
До покійника і домовину клали: ікону і хрест у руки ложили (свячені), також коло нього гроші. І для дітей і для дорослих речі були однакові. На могилах садили ті квіти і дерева, які любив покійник.
Покійника провідували спочатку після дев’яти днів поховання, потім через сорок днів, потім через півроку, потім рік, і так через один рік.
Коли покійник помирав на піст, то говорили, що на поминки треба готувати все “пісне” (пісну їжу)».
Записано від: Дробітько Марії Олексіївни, 1943 р. н. с. Зорівка, Золотоніського райну, Черкаської області.
Записала: Поліщук О.П. 1987 р. н., студентка 2-А курсу, історичного факультету.
***
Питання: «Чи відомі вам історій про відвідування вже померлими своїх живих родичів, (сестра сестру)?»
Відповідь: «Вона літала і ввійшла через відчинене вікно. Виглядала як привід. Говорила, що живе в іншому місті і вона жива. Пропонувала іти подивитись як вона живе „внизу”».
Питання: «Що необхідно робити щоб покійник перестав ходити?»
Відповідь: «Сходити в церкву викропити дів святою водою і посипати маком».
Питання: «Що віщувало смерть?»
Відповідь: «Виття собаки віщувало смерть».
Питання: «Має значення, коли померла людина?»
Відповідь: «Немає значення коли померла людина. Всі родичі і піп проводжали покійника в останню путь».
Питання: «Що клали у домовину?»
Відповідь: «У домовину до покійного несли його улюблені речі, якщо погано бачив – окуляри, був інвалідом – ціпок. Садили на могилі березу, ялину, чорнобривці. Давали в якості оберегу в далеку путь ікону і хрест. Раз на місяць провідували покійника і на вихідний день».
Записано від: Кукуріки Світлани Василівни, 1952 р.н. м. Черкаси,
Записала: Палій Яна Миколаївна.
