Щороку в четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років.
Кінець 1920-х – початок 1930-х рр. в аграрній історії України є особливо трагічним. Трагічною передусім для українського селянства стала реалізація радянської аграрної політики. Аграрна політика радянської влади в українському селі наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. за своєю сутністю була черговим етапом соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного комуністичного штурму села зі властивими йому радикальними, репресивно-каральними методами реалізації, «соціалістичним фронтом». Її вістря спрямовувалося на знищення українського селянина-ідеомана 1902 – початку 1930-х рр. і тих здобутків, що отримало селянство під час попередніх етапів селянської революції. Фактично 1929 – 1933 рр. стали фінальним акордом селянської революції.
РНК УСРР та ЦК КП(б)У від 9 квітня 1933 р. «Тимчасові правила розпорядку в колгоспах» значно обмежувала права селян. Зокрема, одне з природних прав людини – право на пересування. Їм заборонялося покидати села. Окрім того, держава відмовляла селянам у видачі паспортів. Зважаючи на ці та інші факти, ми поділяємо обґрунтовану позицію українських учених (зокрема, В. Марочка), які такий правовий статус українського колгоспного селянства ототожнюють із кріпацтвом.
Насадження радгоспно-колгоспної системи, становлення колгоспно-радгоспної власності на землю, державна політика хлібозаготівель, фіскальна політика, Голодомор 1932–1933 рр. – інструменти придушення селянської революції, нищення селянина-ідеомана – активного суб’єкта української історії. На нашу думку, сталінська революція на селі з гори, окрім відомих в історіографії фактів, мала ще одну причину. Якщо для селян-ідеоманів 1902 – початку 1930-х рр. наскрізною «Ідеєю» була «Ідея Землі», то для більшовиків, як й інших антагоністів періоду революції 1917–1921 рр., «Ідеєю» була «Ідея Влади». Земля – інструмент досягнення влади. Не відбулося симбіозу. Отримавши «Землю», селяни не знали, що робити з «Владою». Отримавши «Владу», більшовики не знали, що робити із «Землею». Селяни-ідеомани 1902 – початку 1930-х рр. виявилися зайвими у пролетарській державі, а тому приреченими на винищення нею.
Таким чином, фактично наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. радянський тоталітаризм, застосовуючи податки, хлібозаготівлі, штучно спровокувавши Голодомор 1932 – 1933 рр., формуючи новий тип радянського селянина, представляв собою селянську контрреволюцію. Її мета була чітка і зрозуміла – не лише фізичне, а і духовно-культурне знищення українського селянина-ідеомана, сформованого на початку ХХ ст. Голодомор 1932 – 1933 рр. винищив українських селян-ідеоманів, традиційну українську селянську культуру. Ним було завдано серйозної шкоди українській ідентичності.
Новим фігурантом аграрної історії Радянської України наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. стає колгоспно-радгоспний селянин. Порівняно з попереднім типом, це був якісно інший селянин, сформований у новому радянському ідейно-інтелектуальному полі. «Ідея Землі» усвідомлювалася ним якісно по-іншому, його свідомість відображала інші пріоритети. Насамперед це відданість цілям партії, ототожнення себе з новою пролетарською громадськістю, забуття свого минулого. Селян радянські марксисти розглядали як сировину для створення нового механізму. Якщо В. Леніну складно було визначити остаточне місце селян у диктатурі пролетаріату, то Й. Сталін пішов у цьому значно вперед. Він безапеляційно наголосив на тому, що створення «справжніх селян» можливе шляхом залучення останніх до партії. Примус вважався дозволеним засобом перевиховання селянства, створення «нової сільської людини», «нової психології трудового селянства».
Місто перемогло село, більшовики – селян. В українському селі наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. були знищені елементи товарно-грошових відносин, запроваджено адміністративно-командну систему управління колгоспно-радгоспним селянством. Політка розкуркулення – політка фактичного нищення селянина-власника, селянина-ідеомана 1902 – початку 1930-х рр. Встановлення тотального державного контролю за селянством зумовило його десуб’єктивізацію, перетворення на повністю залежного від держави. У такому контексті привертає увагу трансформація правового статусу українського селянства на початку 1930-х рр. Не буде перебільшенням твердження, що за своїм змістом де-факто і де-юре Постанова
Під впливом радянської аграрної політики в УСРР, СРСР наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. на селі формується новий фігурант, відмінний від попереднього суб’єкт, який за державної підтримки впевнено витісняє селянина-ідеомана 1902 – початку 1930-х рр. Соціалізм, на думку радянських лідерів, мав сформувати інший – вищий різновид людини. Починаючи з 1923–1924 рр., у СРСР, УСРР відбувалося становлення цілеспрямованої стратегії, підпорядкованої наскрізній ідеї – вихованню нової людини. Своєрідним підсумком пошуків шляхів формування «надлюдини» став Перший всесоюзний з’їзд у справах вивчення людської поведінки (1930 р.). Його учасниками було проголошено, що нове соціалістичне суспільство потребує нових людей; створення нової людини зі старого людського матеріалу оголошувалося неможливим; соціалістична реконструкція людини ставала пріоритетним завданням радянської науки.
26 листопада, о 16:00, долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання. Запаліть свічку пам’яті!
Науково-дослідний інститут селянства та вивчення аграрної історії
