Сьогодні третя субота травня, а отже – День науки!
Зі святом всіх, хто своєю інтелектуальною творчою діяльністю творить науку в Україні! Всім нам – інтелектуальних творчих здобутків, натхнення, миру і Перемоги!
У цей день особисто у мене виникло бажання «пофантазувати», зазирнути у майбутнє і змоделювати перспективи науки в Україні, що перемогла.
Аналіз різноманітних джерел дозволяє з упевненістю говорити, що загалом «діагноз» української науки визначено. Послуговуючись медичною термінологією: пацієнт швидше живий, ніж мертвий і потребує невідкладних реанімаційних заходів.
На мою думку, конкретні «невідкладні реанімаційні заходи», з одного боку, очевидні, а з іншого – вимагають відповіді на просте і складне водночас питання: реанімувати чи творити нове?
Мені більше імпонує позиція, висловлена свого часу Бакмінстером Фуллером – відомим американським архітектором, філософом, стосовно того, що «ти нічого не зміниш, якщо боротимешся з існуючою реальністю. Якщо прагнеш змін, створи нову модель, щоб попередня просто застаріла».
У такому сенсі актуальним є питання: а якою має бути нова модель? Поділюся окремими своїми міркуваннями щодо цього.
Насамперед зміст моделі визначається розумінням явища. Для нас з вами не секрет, що традиційно в Україні наука і освіта розуміються як – джерело витрат.
Як на мене, правильнішим є інший підхід, в основі якого лежить таке поняття, як «наукова міць держави». Вперше його у своєму виступі 8 листопада 1911 р. озвучив Володимир Вернадський.
Під «науковою міццю держави» академік розумів здатність держави охопити своїми власними силами все коло проблем, що постає на порядку денному і вирішується світовою наукою.
Звертаю увагу, що ключовим у цій формулі є «здатність держави охопити власними силами». У такий спосіб наука, окрім іншого, виконує ще одну важливу місію – національної безпеки, забезпечує інтелектуальний суверенітет держави.
Безпосереднім доказом цій нашій тезі є реалії сучасної геополітики: не скільки протистояння за територію, ресурси, скільки за інтелектуальний капітал, який є безцінним.
На моє переконання, від «наукової міці держави» залежить її як внутрішня, так і зовнішня суб’єктність у широкому смислі. Зважаючи на таке, обґрунтованою є формула: наука і освіта – інвестиції у майбутнє нації. Це спільна відповідальність держави і бізнесу.
«Наукова міць держави», окрім наведеного вище, – це насамперед і головним чином результат творчої діяльності наукового середовища, котра може існувати за сучасних умов за постійної підтримки держави, кількісні та якісні параметри якої безпосередньо залежать від державної підтримки.
У такий спосіб ми спостерігаємо комплементарність між наукою та державою. Практичну реалізацію таких відносин ми вбачаємо у дотриманні державою чинного Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яким фінансування науки передбачено у розмірі 1,7% ВВП.
Одним із ключових, проблемних питань сьогодення є питання: що фінансувати? У відповіді на нього наше бачення суголосне з позицією Володимира Вернадського: «вільна наукова творчість, проникнення людства у нові невідомі сфери. Тільки за таких умов ми будемо перебувати на рівні наукових знань і зможемо підходити до створення нового».
Отже, об’єктом державної підтримки, на наше переконання, мають бути нові знання, отримані завдяки вільній науковій творчості. Ці моменти є ключовими, тому що:
1. нові знання стають джерелом суб’єктності держави;
2. відтворюють принцип розумного балансу у відносинах між наукою/науковцями та державою, зокрема держава організовує, а не за організовує наукову діяльність;
3. створюють прозору конкуренцію в науковому середовищі.
Ще один важливий момент у моделі науки в Україні, що Перемогла. Він стосується суб’єктивізації національної науки шляхом підвищення статусу науковця, підтримка суто національних галузей знань: українська мова і література, історія України, філософія та інших, – які не є інтернаціональними, а формують українського громадянина, український інтелектуальний простір, майбутнє України.
І на останок цікава думка Володимира Вернадського стосовно науки: «Наука є тією силою, що за сучасних умов створює міць держави».
Україна Переможе!
Сергій Корновенко - директор Науково-дослідного інститут селянства та вивчення аграрної історії
